|
Напризволяще... | Автор: | № від 6 липня 2020 року |
ЖИТТЯ, ЯК ВОНО Є >>>>>
Зустріла у місті знайому. Жінка працює старостою в одному із віддалених сіл Канівського району. Розпитую в неї про життя, як живеться селянам в об'єднаній громаді. Знайома зітхає. "Із кожним днем все краще й краще", - з іронією говорить староста.
До об'єднання, коли в селі була своя сільрада, чимало питань їй же, як голові, вдавалося вирішити самотужки. Депутати сільради самостійно розпоряджалася хай не великим, але власним бюджетом. Зараз усе інакше. Можливостей вирішувати повсякденні сільські проблеми у виконуючої обов'язки старости практично не залишилося. За будь-чим - чи то вивезення сміття, чи викошування трави - старості треба звертатись до сільради ОТГ, що розташована за декілька кілометрів, писати листи.
- Коли агітували нас об'єднуватись, то говорили, що житимемо, як одна родина, а на ділі виявилось, що ми, жителі віддаленого села, для центральної садиби, як бідні родичі, - бідкається староста.
Селянам самим доводиться турбуватися й про одинокого односельця, який нещодавно пережив інсульт. 64-річного чоловіка паралізувало, обходити себе самотужки він не в змозі. Донедавна чоловік не мав навіть паспорта, а отже, ні пенсії, ні допомоги через інвалідність не отримував. Живий він досі лише тому, що сусіди кілька разів на тиждень відвідують його й діляться з ним їжею.
- Возила його у паспортний стіл до Канева, аби оформити паспорта. Довелося тягнути його на собі з машини до кабінету, бо сам він навіть стояти не може, - розповідає староста. - У кабінеті посадила його на стілець, і поки оформляли документи, він обмочився. Довелося вибачатися перед працівниками. А що робити - без паспорта йому ні пенсію не оформлять, ні допомоги ніякої від держави не нададуть.
- Хочу його у терцентр у Степанцях прилаштувати, все ж таки там і доглянуть, і нагодують, - розповідає староста. Але це не так просто зробити, треба зібрати купу довідок, а це означає, що мені знову треба садити його в свою машину й везти до Канева, й тягати на собі по кабінетах. Та й з фінансуванням його утримання в терцентрі треба вирішити, оскільки він пенсії не отримує. Звернулася до голови ОТГ, аби знайшли в бюджеті кошти, щоб оплатити його перебування в терцентрі на період, поки оформимо йому пенсію, але з цим велика проблема. Одна надія - невдовзі громади переформатують, і наше село буде приєднано до іншої громади. Тоді це питання, гадаю, швидше вирішиться.
- А де його родичі? - запитую.
- Співмешканка покинула напризволяще й вийшла заміж у сусідньому селі. Дітей немає. Колись, як вона була хвора, він її не покинув і доглядав, а коли із ним трапилася біда - тільки хвостом махнула, й згадувати не хоче…
Якось паралізованому чоловікові стало погано. Староста примчала до нього додому й хотіла викликати швидку, однак медики їй поставили умову - купити 15 літрів бензину.
- Нікому ці бідні люди не потрібні, - підсумовує староста. - Держава відцуралася від простих людей. Покинула напризволяще. Отаке зараз сільське життя…
Юлія ТАШАНЬ |
|