УТРАТА >>>>>

27-річний житель села Прохорівка Сергій Михайлик помер у військовому госпіталі в Дніпрі від важкого поранення, отриманого під час бойових дій поблизу Авдіївки

2 червня цього року жителі села Прохорівка провели в останній шлях свого односельця Сергія Михайлика.  Рік тому 27-річний прохорівчанин повернувся додому із східного фронту. Однак призвичаїтися до мирного життя чоловікові не вдавалося. У лютому 2017 року він підписав контракт із Збройними Силами України і повернувся на фронт бійцем 72-ї Гвардійської окремої механізованої бригади. 13 травня цього року під час чергування на бойовому посту в Авдіївській промзоні (Донецька обл.) Сергій отримав поранення в голову. Бійця доставили в непритомному стані до лікарні ім. І.Мечнікова в м. Дніпро. Після кількох операцій 31 травня Сергій Михайлик помер. 

Сергій Михайлик народився 4 грудня 1989 року в селі Прохорівка. Закінчив Сушківську восьмирічку, продовжив навчання в Келебердянській школі. Здобувши середню освіту, хлопець поїхав до Черкас, де опанував професію муляра-плиточника. Потім була служба в армії, після якої Сергій повернувся до рідного села. Працював по найму на прохорівських базах відпочинку, допомагав батькам вести господарство.

У 2015 році Сергієві Михайлику прийшла повістка з військ-комату. Не вагаючись, чоловік пішов до війська. Після навчань потрапив до 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, в складі якої проходив службу в зоні АТО. У квітні 2016 Сергій повернувся додому. Відпочивши, влаштувався на роботу в Каневі. Однак думки про побратимів, котрі залишились на фронті, не давали Сергієві спокою. Наприкінці січ-ня 2017 року чоловік вирішив повернутися на військову службу й підписав контракт із ЗСУ. Сергія Михайлика направили до 72-ї гвардійської окремої механізованої бригади.

13 травня Сергій Михайлик чергував на посту в районі Авді-ївської промзони, де отримав смертельне поранення - куля ворожого снайпера влучила солдатові в голову. Лікарі Дніпров-ської обласної лікарні імені І.Мечнікова близько двох тижнів боролися за життя бійця. Однак 31 травня 2017 року Сергій Михайлик від отриманого поранення помер.

- Сергій був дуже доброю й спокійною дитиною, - говорить сусідка родини Михайликів Марія Тукаленко. - Наші із Михайликами діти виросли разом, весь час дружили. Навіть повістки до війська Сергій і мій молодший син Ярослав отримали одночасно. Сергій був дуже добрим, про таких як він говорять - він і мухи не образить. Коли між хлопчаками виникали суперечки, Сергійко намагався залагодити конфлікт. Він був відповідальним і в усьому намагався підтримувати бать-ків, які п'ять років тому втратили молодшого сина Олександра. 

На похорон до захисника Вітчизни прийшли чи не всі жителі Прохорівки, сусідніх Сушків і Келеберди, керівництво району, демобілізовані учасники АТО. Відспівували Сергія Михайлика у старій козацькій церкві, після чого пройшов траурний мітинг. Із словами вдячності і співчуття батькам за вір-ного сина України і справжнього патріота виступили сільський голова Віталій Дошка, військовий комісар Віталій Орел, голова Канівської райради Сергій Геращенко й голова Канівської райдержадміністрації Дмитро Шелест.

Після мітингу траурна процесія попрямувала від Свято-Іллінської церкви до сільського цвинтаря, зупиняючись за звичаєм на кожному перехресті, аби душа воїна попрощалася із рідним селом і з дитинства зна-йомими людьми. Під залпи військового салюту прохорівська земля прийняла накриту синьо-жовтим стягом труну із ті-лом свого захисника Сергія Михайлика, аби подарувати йому вічний спочинок. Вкидаючи грудку землі до могили солдата, немолодий чоловік у військовій формі пообіцяв Сергію помститися за його смерть.

Підготувала Марія ГЛАМАЗДІНА