ПОВОРОТИ ДОЛІ >>>>>

Більше 55 пар теплих шкарпеток від початку війни вив'язав власними руками і через волонтерів передав нашим землякам на фронт 48-річний Андрій Мартюшев (НА ФОТО). Чоловік народився в Удмуртії в російській федерації. 8 років тому він поїхав із Перми на роботу до Москви, де познайомився із канівчанкою Ольгою, яка теж приїхала на заробітки. Коли у 2020 році Ольга вирішила повернутися до рідного Канева, Андрій поїхав з нею, аби не розлучатися із коханою.

- Ще до війни я хотів отримати громадянство України, - розповідає Андрій Мартюшев, - але цей процес не такий швидкий, як би мені хотілося. Поки що отримав лише посвідку на постійне проживання.

У Каневі Андрій працював будівельником у різних організаціях. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення росіян в Україну, чоловік працював сторожем. Аби відволікти себе від постійних думок про війну й перегляду тривожних новин, Андрій згадав своє давнє хобі - в'язання. Під час чергування він сплів кілька пар шкарпеток, аби передати українським солдатам.

- У фейсбуці побачив заклик канівських волонтерів приносити до волонтерського центру теплі шкарпетки для солдатів і приніс свої вироби. Там познайомився із Наталею Шульгою та іншими волонтерами.

Із того часу Андрій зв'язав і передав через волонтерів на фронт вже більше 55 пар теплих шкарпеток.

В'язати Андрія Мартюшева навчила мати, коли йому було 8 років. Жінка сама була вправною майстринею й передала свій досвід синові.

- У 10 років я зв'язав свій перший шарф, а в 15 - перший светр, який мама продала. Із того часу я в'язав речі на замовлення, - розповідає Андрій. - Я радий, що хоча б таким способом, в'яжучи теплі шкарпетки, долучаюся до спільної справи і допомагаю ЗСУ.

На початку вторгнення Андрій Мартюшев на знак протесту проти дій агресора спалив свій російський паспорт, записавши цей процес на відео. Наразі він чекає на оформлення українського громадянства.

- Українську мову я розумію, але говорити українською сам соромлюся, бо ще не досконало нею володію, - зізнається Андрій. Утім, не виключає, що в майбутньому зможе перейти на державну мову країни, громадянином якої мріє стати.

Інтерв’ю взяла Юлія ТАШАНЬ

                                                                                                                                                                        (А)