НИМ ГОРДИТЬСЯ КАНІВСЬКА ГРОМАДА >>>>>

21 листопада ц.р. - у День десантно-штурмових військ Збройних Сил України у Маріїнському палаці в Києві Президент України Володимир Зеленський вручив нагороди українським десантникам, котрі відзначились на полі битви з ворогом. Серед запрошених був і канівець, випускник гімназії імені Івана Франка, 21-річний Антон ГУЗАЙРОВ, нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня.

На честь свята нагородженим десантникам надали два дні відпустки, відтак Антон приїхав до рідного міста, аби провести два дні у родинному колі - із батьками та молодшою сестрою і знову відправитися на фронт.

Ми зустрілися із Антоном Гузайровим, аби познайомитись з юним героєм і познайомити з ним наших читачів.

Перше, на що звертаєш увагу при зустрічі з Антоном - його молодий вік. Міцна статура, впевнений крок, серйозність суджень, стриманість і впевненість у собі - те, що помічаєш, коли він починає говорити.

Закінчивши 9 класів Канівської гімназії імені Івана Франка, за порадою матері Антон поїхав вчитися до Києва, аби здобути абсолютно мирну професію - ювелір-модельєр. Після того пішов працювати за спеціальністю на одне з ювелірних підприємств. Але сидяча робота була Антонові не до душі, у якій горів вогник дитячої мрії - стати військовим. Антон розповідає, що думки про кар'єру військового уперше з'явилися, коли йому було 10 років. Тому, коли прийшов час йти на строкову службу, хлопець довго не роздумував, а у військкоматі заявив, що піде служити тільки у десантні війська.

26 листопада 2020 року розпочалася його військова служба у 25-й окремій повітряно-десантній Січеславській бригаді.

Пощастило Антонові і з наставником - побачивши зацікавленість хлопця у військовій службі, командир підрозділу допоміг йому пройти додаткові курси й отримати необхідні знання. Тоді ж Антон підписав контракт на військову службу.

Уперше Антон Гузайров потрапив на фронт 2 серпня 2021 року. Це були позиції українських військових у промзоні міста Авдіївка Донецької області. Там хлопець пройшов бойове хрещення.

- 17 лютого цього року нас направили до 80-ї десантно-штурмової бригади для бойового злагодження. А 24 лютого, коли почалося повномасштабне вторгнення, нас на гвинтокрилах доставили до Херсону в район Антонівського мосту, де 25 лютого ми прийняли перший бій, - розповідає Антон.

- Наступного дня ми виїхали в місто Вознесенськ Миколаївської області, де тримали оборону й завдали великих втрат противнику.

На Херсонському напрямку у складі 80-ї бригади Антон Гузайров воював до кінця квітня. А 1 травня повернувся до своєї 25-ї ДШБ на Донеччину.

6 травня його було призначено головним сержантом взводу. Невдовзі після цього підрозділу Антона довелося відбивати штурм противника. Позиція канівця знаходилася між двома іншими позиціями, що їх під натиском ворога нашим бійцям довелося залишити. Відбиваючи разом із побратимами наступ ворога, Антон Гузайров підбив ворожого танка.

- Я побачив, що до нашої позиції наближається танк. Узявши гранатомета, здійснив влучний постріл. Танк було підбито, позицію утримано - розповідає Антон.

За ювелірно підбитий танк і утриману позицію Антона Гузайрова представили до нагороди.

Указом Президента України № 628/2022 від 6 вересня 2022 року Антона Андрійовича Гузайрова нагороджено орденом "За мужність ІІІ ступеня".

Після бою на Донеччині і підбитого танка Антон продовжував боронити Україну на Луганському та Донецькому напрямках. 27 червня він отримав осколкове поранення і контузію, потрапив до госпіталю.

Після лікування і відновлення упродовж двох місяців Антон Гузайров проходив навчання в Британії. Врахувавши бойовий досвід молодого сержанта, командування призначило його головним сержантом роти.

Нині ж сміливий канівець повернувся на позиції свого підрозділу 25-ї ДШБ. У його підпорядкуванні близько 90 чоловіків віком 35-40 років. За словами Антона, його молодий вік ніяк не шкодить його роботі, оскільки на війні має значення те, як ти показав себе в бою і який досвід маєш.

- Складно було командувати взводом. Тоді я придивлявся, як командують старші командири, аналізував їхні рішення. Допомогли й знання, отримані на навчанні.

До служби та до війни Антон ставиться як до звичайної роботи.

- Це така ж робота, як і на заводі, хіба що небезпечніша, - говорить Антон. - Найважче в цій роботі - втрачати друзів, тих, із ким воював разом.

- Звичайне життя мирних людей у мирних містах - це те, заради чого ми воюємо, - говорить Антон. - Тому ніякого роздратування, приїжджаючи додому і спостерігаючи за тим, що тут відбувається, в мене немає.

Удома Антона чекають найрідніші - мама, тато, сестра. І не лише чекають, а й роблять свій внесок у перемогу - виготовляють окопні свічки для наших бійців.

Марія ГЛАМАЗДІНА