ГОСТРО >>>>>

У половині під'їздів у будинку №35 по вул. Героїв Дніпра в Каневі із 23-ї години 23 січня і аж до 22-ї години 25 січня (час здачі нашої газети в друк) у кранах все ще не було води. Напередодні диспетчер водоканалу по телефону повідомила редакції, що до них претензій немає, мовляв, це забилася внутрішньобудинкова каналізаційна мережа, й цим займається ЖЕК. Іван киває на Петра і навпаки. Історія типова для Канева. Але читайте далі...

Повторю, в половині під'їздів багатоквартирного будинку води не було з десятої вечора. Без водопостачання на тривалий час залишилося близько 300 людей. І що?

Нічого. Люди ніч перетерпіли. Думали: аварійна бригада без сну і відпочинку в цей час уперто шукає в мережі проблемне місце, зрештою знаходить, оперативно усуває засмічення каналізаційної мережі, і на ранок у наших кранах весело задзюрчить вода.

І ось настає ранок. Води немає. А зранку, знаєте, кортить. Усім і одразу. Хочеш-не-хочеш, а треба відвідати туалет. Добре тому, хто завбачливий і має у ванній заначку у вигляді пластикових бутлів з водою. Справив нужду, злив, і все окей. А що робити тим, хто води не припас? А якщо в родині 2-3 дітей? Нужду справили всі, а злити нічим, у туалеті такий с..ч, що хоч плач, хоч скач.

Ось і потяглися охайні канівці в ранкових сутінках із відрами від багатоповерхівки до Дніпра. З ночі мороз міцно скував плесо, до води не просто дістатися, але люди здогадливі, хтось знайшов сухого вербового дрючка, пробив лід, і мешканці будинку №35 стали черпати воду з того живильного джерела й носити повні відра хто на третій, хто на восьмий, а хто й на десятий поверхи. Ніби не 2022 рік надворі, а 1913, коли ні каналізації в канівських хатах не було, ані, само собою, водопроводу.

А тим часом довкола злощасної багатоповерхівки по Героїв Дніпра кружляла аварійна бригада. Трійця печальних жеківських сантехніків по черзі підіймали металічними гаками каналізаційні люки, заглядали вниз, зітхали, закривали люки й рушали далі. Щось шукали. Що? Та, мабуть, учорашнього дня, коли все було нормально, не було ніяких аварійних викликів, сиділи собі люди тихо в "каптьорці", пили чай, грали в доміно, а зарплата крапала...  До речі, канівчани, з наших кишень крапала. Годуємо дармоїдів і терпимо їх "ударну працю".

А мало бути ось так. Щойно сталося засмічення каналізаційної мережі, чи порив, чи ще щось, як аварійна бригада тут же оперативно мала виїхати на місце, керівники повинні були підключити всіх потрібних спеціалістів, моментально знайти порив чи місце засмічення і, не зважаючи на те, що надворі ніч, за пару годин дати людям воду.

Якби ж то. Натомість вони скористалися старим перевіреним "ледачим" способом: не знайшовши відразу місця засмічення, вони просто-напросто перекрили подачу води в під'їзди багатоповерхівки, щоб змитий вміст унітазів не лився у підвал, і на цьому їхня місія закінчилася. До ранку наступного дня. А чого, робив-не-робив, а зарплата крапає.

Старій жінці треба запити жменю таблеток від тиску склянкою води? Не хвилює. Гайда, бабцю, в "нічник", там тобі  й воду продадуть, і чіпси на додачу купиш.

Молодій мамі немає на чому кашу дитині зварити? Не хвилює. Наступного дня звариш, а поки твоє дитинча посидить голодним. Господині сніданок треба приготувати для великої родини? Вимити посуд? Попрати білизну? Зрештою, почистити зуби, вмитися-підмитися, змити унітази? Та триста років ви здалися з вашими проблемами! Потерпите до ранку наступного дня. Або до вечора наступного дня. Або й ще довше. Зарплата ж крапає. Ви, головне, квитанції наприкінці місяця оплатіть. А не оплатите - до суду подамо.

...Потихесеньку зимовий день 24 січня хилився до вечора. Води в кранах будинку №35 по вулиці Героїв Дніпра як не було, так і немає. Диспетчерка ЖЕКу на повторний дзвінок з редакції повідомила, що після безрезультатних зусиль жеківців до справи взялися вже працівники водоканалу - буцім-то засмічення каналізації виявили не у внутрішньобудинковій, а в прибудинковій каналізаційній мережі. А це вже юрисдикція не КП «ЖЕК», а КП «УВКГ». Але й водоканалівцям удача не посміхнулася - забита каналізаційна мережа все не піддавалася. Вони не усунули засмічення ні через годину, ні через п’ять, ні через десять, ні через двадцять.

У мене запитання: два міські комунальні підприємства, загальна чисельність яких нараховує близько 250 осіб, протягом двох діб не можуть справитися з банальною проблемою. Це не стихійне лихо, не теракт, не землетрус, який зруйнував кілька кілометрів колектора, а звичайна штатна ситуація: забилася каналізаційна труба. Називаю прізвища директорів цих підприємств: Андрій Шацьких, директор КП "ЖЕК", і Олександр Архипов, директор КП "Управління водо-каналізаційного господарства". В чому справа, чоловіки? Може, у ваших спеців не з того місця руки виросли? Чи, може, ви суму в платіжках за січень зменшите мешканцям будинку №35 по причині вашої безпорадності в елементарній ситуації? Може, хоч вибачитеся перед людьми за свою непрофесійність? Припускаю, що відповіддю на всі три запитання буде: "Ні".

У зв'язку з цим у мене ще одне запитання: це місто кимось управляється?

...Авжеж, нічого нового під зірками. Крім цифр у наших квитанціях за комунальні послуги, які щоразу все більші. Але далі так тривати не може. Якщо в ситуацію не втручається міський голова Ігор Ренькас, який особисто попризначав на посади цих директорів, якщо в ситуацію не втручаються депутати, яких ми послали в міську раду захищати інтереси простих людей, тобто наші з вами інтереси, то ми самі повинні відстояти свої інтереси.

Раптом хтось забув - нагадую: це ми, прості люди, канівська громада, канівська комуна придумали ці комунальні підприємства для обслуговування наших потреб. Це нам вони повинні служити. Це нас повинні обслуговувати. Це перед нами щомісяця вони повинні звітувати про роботу, показувати, яку модернізацію провели, скільки якісних послуг надали, скільки коштів зекономили.

А ми повинні заохочувати керівників, колективи яких сумлінно працюють на нашу канівську комуну, і гнати в три шиї керівників, які позасідали в своїх кабінетах, понамахльовували без нашого відома собі зарплату по 30, 40, 50 і більше тисяч гривень і жирують як вареники в маслі, потираючи руки і радіючи, що зуміли перевернути ситуацію з ніг на голову - не вони на нас працюють, а ми на них. Авжеж, ми працюємо на їх зарплати, на їхніх родичів, котрих вони понабирали в свої контори, на їхні приватновласницькі інтереси, які вони прикривають "турботою про народ".

Щомісяця, оплачуючи квитанціями бездіяльність і непрофесіоналізм, грубість і безвідповідальність недолугих комунальників, тим самим ми заохочуємо їх і далі сидіти у нас на шиї і визискувати за низькоякісні послуги супервисокі тарифи.

Якщо в крані немає води, то, може, пора декому сказати "давай, допобачення"? Чи терпимо й далі носимо воду для унітазів коромислом із Дніпра?

Євген Бруслиновський, головний редактор газети «Дніпрова Зірка»