ДНІПРОВІЙ ЗІРЦІ 100 РОКІВ. ГОРТАЮЧИ АРХІВИ >>>>>

Весна 1981 року на сторінках газети "Дніпрова Зірка" проходила під гаслом "Рішення ХХVІ з'їзду КПРС - в життя". У той час ідеологічній роботі приділялося неабияке значення - громадянин Країни Рад мав пам'ятати, що трудиться не лише для власного блага, а насамперед для своєї країни, й має сумлінно виконувати завдання, котрі ставить перед нею Комуністична партія - збільшувати поголів'я великої рогатої худоби, надої молока, давати країні більше хліба, більше високоякісної продукції, аби тим самим зміцнювати економіку, а значить, добробут кожної сім’ї. Радянська людина вірила у світле майбутнє і в свою визначну роль у його наближенні. І з цією вірою працювалося легше, веселіше, натхненніше...

Про це свідчать публікації під рубрикою "Трудова Канівщина рапортує". У ній трудівники колгоспів і радгоспів, будівельних організацій, готелів, працівники культури звітують про виконання соціалістичних зобов'язань, трудові досягнення та плани.

У 1981 році "Дніпрова Зірка" залишається вірною собі - більшість матеріалів на її сторінках присвячені людям праці - хліборобам, механізаторам, тваринникам, будівельникам, працівникам канівського заводу "Магніт" та Канівської ГЕС, звичайним канівцям і жителям сіл району. Тематика весняних публікацій, як і в попередні десятиліття незмінна - підготовка техніки до посівної, племінна справа на колгоспних фермах, будівництво нових об'єктів.

У № 27 від 5 березня 1981 року ділиться досвідом роботи і розповідає про свій колектив доярка мельниківської молочнотоварної ферми колгоспу ім. Федоренка О. Демченко. У цьому ж номері розміщено критичний матеріал рейдової бригади про підготовку техніки до весняних польових робіт у беркозівській тракторній бригаді. Картина, що її побачила рейдова бригада при перевірці, була невтішна. "Взагалі подвір'я тракторної бригади нагадує сьогодні місце якоїсь катастрофи. Там-сям розкидані деталі машин…ніхто не потурбувався про облаштування майданчиків з твердим покриттям…", - пише "Дніпрова Зірка".

Поруч із матеріалом рейдової бригади замітка про реагування на критику газети. У № 4 за 1981 рік була надрукована критична кореспонденція "Без тепла і затишку", в якій ішлося про те, що на фермі радгоспу "Радянська Україна" в занедбаному стані кімнати тваринників, слабо вивчається передовий досвід. Щоправда, після критичного виступу газети вказані недоліки були виправлені.

На лист жителів району Заросава, що в Степанцях, котрі скаржились на закриття тутешнього продуктового ларка, дав відповідь голова райспоживтовариства М.Гиря. Він повідомив, що рішення про закриття торгівельної точки після публікації критики в газеті було переглянуто, і ларок продовжив свою роботу.

У цьому ж номері опубліковано й замітку про те, що у селі Степанці створено міжшкільний навчально-виробничий комбінат, де діти тепер мають можливість освоїти професії токаря, столяра, тракториста, водія та інші.

У передсвятковому номері, присвяченому Міжнародному жіночому дню 8 березня, секретар Канівського міськкому Комуністичної партії України Л. Задорожна пише про роль жінки-трудівниці у позитивних здобутках Канівщини. Із цього матеріалу дізнаємося цікаві статистичні дані того часу. Так, промислові місцеві підприємства перевиконали плани з реалізації продукції, обсяг промислової продукції зріс на 50%, темп росту продуктивності праці виріс на 7,3%. У 1981 році на Канівщині працювали 629 жінок-вчителів (загальна кількість вчителів тоді складала 836). Серед них 5 були удостоєні звання заслужених, 19 мали урядові відзнаки, 47 нагороджені значками відмінника народної освіти. Здоров'я трудящих у 1981 році охороняли 975 медичних працівників, з них 819 жінок. Депутатами Канівської міської та районної рад були обрані 78 жінок - майже половина від загальної кількості. Монтажниці заводу "Магніт" Г.Г. Бойченко виявлено довіру представляти Канівщину в найвищому органі державної влади республіки - Верховній Раді Української РСР. Також із матеріалу дізнаємося, що у 1981 році на Канівщині було понад 1500 багатодітних родин.

Про своїх передовиць згадують у переддень 8 березня й трудові колективи. Слюсар-кранівник Канівської ГЕС Д. Рекечинський у своєму дописі до газети розповідає про дбайливі жіночі руки працівниць їдальні електростанції Ніни Афанасівни Куликової, Олександри Андріївни Зануди, Ніни Василівни Гунько, Валентини Сергіївни Марової, Лідії Тимофіївни Шпаковської та бригадира Іди Прокопівни Кислої і дякує жінкам за смачні страви, затишок і душевне ставлення до відвідувачів їдальні.

За традицією у Шевченківські дні "Дніпрова Зірка" вміщує  матеріали, присвячені Тарасу Григоровичу Шевченку під спільним заголовком "В сім'ї вольній, но-вій".

У статті "Село на нашій Україні" ветеран колгоспу імені Т. Шевченка З. Крайовий розповідає, як у 1928 році в селі Бобриця було засновано колгосп, який назвали іменем Т.Г. Шевченка. Бобрицький старожил пригадує, як після звільнення села від фашистів із 380 хат лишилися цілими лише 12. "За останні роки в нашому селі звели не хати, а справжні палаци десятки трудівників, - пише ветеран. - Зараз у сільських жителів є в будинках ванни, водяне опалення. Колись у Бобриці була хата-читальня. І ми вважали це великим досягненням. А зараз на території нашого колгоспу є три будинки культури і один клуб, шість бібліотек, середня і дві восьмирічних школи, професійне технічне училище… У сім'ї вольній, новій щасливо і заможно живеться моїм землякам. На нашій рідній Україні і хати веселі, і люди веселі", - пише З. Крайовий.

Ще кілька статей розповідають про музей-заповідник Т.Г. Шевченка, що був створений у 1928 році в Каневі, кілька записів із книги вражень музею, вірш К. Карасьової, присвячений Кобзареві, і замітка, у якій розповідається, як учні восьмирічної школи села Горне Краснодонського району Ворошиловградської області надіслали працівникам Канівського музею Т.Г. Шевченка лист із проханням вислати їм насіння квітів, вирощених на Тарасовій горі. Працівники музею виконали прохання школярів.

 У номері від 31 березня 1981 року вийшла сторінка під рубрикою "Вкарбоване у час", що її готував актив Канівської районної організації Товариства охорони пам'ятників історії і культури. Вона містить матеріал заслуженого учителя Литовської РСР, керівника музею середньої школи №37 м. Вільнюса П. Фролова "Подвиг біля села Пекарів". Автор розповідає про події осені 1943 року, коли радянські війська вийшли до Дніпра. "По той бік ріки бовваніли канівські гори, пильно і сумно вдивлявся в зарічні далі бронзовий Тарас Шевченко, ніби чекаючи визволителів. А попід горами причаїлося село Пекарі. Люди поховалися від фашистів у нетрях і погребах, ніби під час татаро-монгольської навали і теж чекали визволення…". Вночі бійці переправлялися через Дніпро, але, коли майже всі були на березі, німці помітили їх і відкрили вогонь. Тоді командир десантного батальйону старший лейтенант Олексій Тимофійович Шіпков, розуміючи, що в подібній ситуації врятувати може лише стрімкий ривок уперед, повів бійців в атаку. Німці не витримали натиску і залишили першу лінію траншей. Батальйон ст. лейтенанта О.Шіпкова вибив ініціативу з рук противника, відтягнув на себе сили й увагу німців і таким чином дав змогу іншим підрозділам форсувати Дніпро. За це комбат був нагороджений найвищим орденом Радянського Союзу - орденом Леніна.

Містить сторінка й             замітку про юного екскурсовода, ученицю 6 класу Канівської середньої школи №2 Іру Шакаленко, яка влітку 1980 року провела 150 екскурсій у музеї А.П. Гайдара, за що школярку було нагороджено путівкою до піонерського табору "Артек". У книзі вражень залишили свої відгуки про екскурсію, проведеною Іриною Шакаленко, студенти Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Автор матеріалу - молодший науковий працівник бібліотеки-музею А. Гайдара Л. Костарєва пише, що навчається юній екскурсовод Ірина Шакаленко тільки на відмінно, бере участь у шкільній художній самодіяльності, вона солістка ансамблю "Юність" при районному будинку піонерів, заступник голови ради дружини й голова районного піонерського штабу.

Номер "Дніпрової Зірки" від 2 квітня закликає канівців рівнятися на передовиків - механізатора колгоспу імені Кірова Григорія Івановича Гнатюка, який трактором Т-74 за день закрив вологу на 96 гектарах ріллі (при нормі58 гектарів), а також на екіпаж агрегата по підготовці грунту з колгоспу "Більшовик" у складі Петра Опанасовича Солодкого та Степана Гавриловича Шевченка й комсомольця Костянтина Цикольбу з колгоспу імені Шевченка, які відзначилися ударною, високопродуктивною працею.

Немає нині у трудівників села важливішого завдання, ніж по-господарськи дбайливо і без запізнення впорати весняне поле, - пише "Дніпрова Зірка" від 9 квітня 1981 року. У матеріалі рубрики "Перевіряє рейдова" йдеться про важливість злагодженої роботи усіх ланок - від механізаторів у полі, до культпрацівників у сільських бібліотеках. Цього разу рейдова бригада перевіряє, як сприяють культпрацівники проведенню сівби - чи оформлені у філіалах бібліотек тематичні книжкові виставки, чи доставляє культпрацівник до місця роботи сівачів періодичні видання, чи вчасно оформляються стенди з інформацією про виконання соціалістичних зобов'язань.

На сесії районної ради народних депутатів, що відбулася 8 квітня 1981 року, були озвучені плани на п'ятирічку. Передбачалося, що в народне господарство району буде вкладено 34,5 мільйона карбованців. Зокрема, планувалося завершити будівництво репродукторної свиноферми у колгоспі ім. Федоренка, міжгосподарського комбікормового заводу в Степанцях, здійснити реконструкцію Таганчанської і Ліплявської діль-ничних лікарень, побудувати ремонтні майстерні у колгоспах імені Петровського, "Більшовик", виробничу базу техобслуговування в колгоспі ім. Шевченка, збудувати корівники в колгоспах "Ленінський шлях", імені Ватутіна, в радгоспах Мартинівського цукрокомбінату і радгоспі "Григорівський", свинарник у спецгоспі "Україна", два пташники в радгоспі "Заповіт Леніна". Також планувалося будівництво в районі шести дитячих дошкільних закладів (дитсадків) на 520 місць. Про це дізнаємося із матеріалу "Плани партії виконаємо" у номері від 11 квітня.

Не менш амбітні плани на будівництво в одинадцятій п'ятирічці озвучували й керівники міста Канів. Так, голова виконкому Канівської міської ради народних депутатів В. Ляшенко у статті "Канів в одинадцятій п'ятирічці" пише, що загальний ліміт капіталовкладень по всіх джерелах фінансування у місті складе 52,5 мільйона карбованців, з яких майже 30 мільйонів будуть направлені на спорудження об'єктів виробничого призначення. Окрім подальшого розширення потужностей заводу "Магніт", бази "Закордоненергобудмонтаж" у Каневі планувалося увести в експлуатацію 100 тисяч квадратних метрів житлової площі. Це й 108-квартирний будинок виконкому міськради з дольовою участю промислових підприємств, і 150-квартирний будинок для малосімейних працівників "Магніту", на першому поверсі якого планувалося розміщення зубопротезної лабораторії. Також у мікрорайоні заводу "Магніт" було заплановано будівництво нової школи на 1176 учнів, дитсадка на 280 місць. Ще один новий дитсадок був запланований у ті роки на вулиці Федоренка (нині вул. Ю. Іллєнка).

До 1 вересня 1981 року планувалося ввести в експлуатацію новий навчальний корпус Канівського училища культури, а в районі туристичної бази "Супутник", що нині стоїть пусткою, планувалося будівництво гуртожитку для 350 студентів культучилища…

У 1981 році у "Дніпровій Зірці" продовжує виходити літературно-мистецька сторінка "Зорянка". У номері від 11 квітня в "Зорянці" опубліковано вірші К. Піки, Л. Дорошенко, М. Колісника, Г. Лубрикова, Д. Чередніченка, Т. Яковенко, сатиричні твори Ф. Руденка, П. Кавуна.

Районна газета «Дніпрова Зірка", яка є  літописцем новітньої історії Канівщини, у 80-і роки рясніє тогочасними гаслами. "Тобі наша праця, Вітчизно!", "Рішення партійного з'їзду - в життя", "Назустріч ХХVI з'їздові КПРС", "Прискорити темпи, поліпшити якість", "Шляхом миру і творення", "П'ятиденку за чотири дні". Сучасному читачеві може здатися надмірною така кількість пропагандистських матеріалів. Але то не була провина журналістів - газета лише віддзеркалює життя, що було в ті часи.

Утім, гортаючи сторінки газети за 1981 рік, відчуваєш, що десь у державній системі відбувся збій. Країна оговталася після страшної війни, відбудувалися міста, села, розбудувалися колгоспи, заводи-велетні працювали на повну потужність, було підкорено навіть космос. Народ "переріс" тогочасні гасла й потребував нової ідеї, сучасної, перспективної, яка б, віддавши данину минулим перемогам, дивилася в майбутнє й спонукала до нових звершень. За чотири роки в країні розпочалася перебудова, а за 10 - у 1991 році - соціалістична Країна Рад припинила своє існування. І для українців розпочалася нова історія - історія капіталістичної України.

Сторінки старої «Дніпрової Зірки» гортала Оксана ЗБИНЕЦЬ