«ДОЛЕ МОЯ, КАНІВЩИНО...» - історико-публіцистичний нарис про історію Канівського району Черкаської області, Видавництво «КАНІВСЬКА ПРЕС-ГРУПА», м.Канів, 2003 рік, 60 сторінок, ілюстрації.
____________________________
 
Становлення Канівщини як району / Короткий екскурс в історію
Як свідчать архівні дані, Канівський район утворено шляхом об’єднання двох волостей – Курилівської і Пшеничниківської 7 березня 1923 року на підставі Постанови Президії ВУЦВК від 7.03.1923 року “Про адміністративно-територіальний поділ Київської і Полтавської губерній” (“Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України за 1923 рік”).
 
До 1930 року Канівський район входив до складу Шевченківського округу. Відповідно до Постанови ВУЦВК і РНК УРСР від 2.09.1930 року, Шевченківський округ було ліквідовано. Район безпосередньо підпорядковувався республіканському центру. Згідно з рішенням сесії ВУЦВК від 9.02.1932 року, Канівський район увійшов до складу новоствореної Київської області. Після утворення Черкаської області, згідно з Указом Президії Верховної Ради від 7.01.1954 року, Канівський район введено до її складу. За цим же документом села Гельмязівського району Полтавської області Ліпляве, Озерище, Келеберда, Сушки, Прохорівка адміністративно підпорядковані Черкаській області. У 1963 році Гельмязівський район було ліквідовано, а вищезазначені села спершу відійшли до Драбівського району, а з 4.01.1965 року – до Канівського району. У 1963 році Канівський район було розформовано, а населені пункти, які територіально належали Канівському району, відійшли до Корсунь-Шевченківського. 4.01.1965 року своїм Указом Президія Верховної Ради УРСР знову утворює Канівський район.
____________________________
 
Інформаційна підтримка видання - канівська газета «Дніпрова Зірка»
____________________________
 
Населені пункти Григорівка, Луковиця, Трахтемирів, Зарубинці, хутір Монастирок Переяслав-Хмельницького району Київської області за розпорядженням уряду (23 листопада 1971 року) віднесені до Канівського району. Районний центр – місто Канів, розташоване на правому березі Дніпра. Має приплав, до найближчої залізничної станції Ліпляве (Лівобережжя) - 7 кілометрів, до обласного центру – міста Черкаси – 64 кілометри.
 
Утім, одна з перших письмових згадок про Канів датується ще 1144 роком. У літописі вказується, що саме тоді було закладено Успенський собор. На Канівщині виявлено і зареєстровано до півтисячі старовинних стоянок, поселень, городищ, могильників.
 
У 1965 році у селі Межиріч на глибині трьох метрів було виявлено і згодом розкопано рештки житла первісних людей, яке побудоване із кісток мамонта. Ось що зафіксовано у краєзнавчій літературі: “Сорок чотири величезних черепи і багато трубчастих кісток утворювали суцільний цоколь споруди. Присьба викладена із 83 нижніх щелеп мамонтів. Щелепи майстерно на конус вкладені одна в одну і створюють гарний ялинковий орнамент.” Пізніше поруч із цим житлом відкрито ще 3 помешкання кам’яного віку. Межиріцька стоянка – всесвітньовідома пам’ятка старовини. Сліди життя людей кам’яного віку знайдено на околицях Канева, поблизу сіл Трощина, Селища, Студенця. На Канівщині зареєстровано до сотні поселень часів трипільської культури (ІІІ тисячоліття до нашої ери). До цієї пори у районі збереглися скіфські захисні укріплення.
____________________________
 
Інформаційна підтримка видання - канівська газета «Дніпрова Зірка»
____________________________
 
Вчених-краєзнавців вражає Трахтемирівське городище, яке загалом займає до 50 гектарів. Вал укріплення у наші дні піднімається на 6 метрів і має ширину 15-20 метрів.
У 1899 році біля села Зарубинці археолог В.Б.Хвойка розкопав могильник. За назвою цього села відкрита культура, яка у науковому світі відома під назвою зарубинецька (ІІ століття до нашої ери – ІІ століття нашої ери). Всього ж на Канівщині зареєстровано майже 150 ранньослов’янських поселень.
 
Предмети старожитностей слов’ян виявлено у скарбі VІ-VІІ століть, який знайдено біля Мартинівки. Він складається із срібних поясів, фібул, срібних браслетів, предметів посуду. Особливо цікаві срібні фігурки людей і коней. Уявіть, коні мають золоті гриви і такі ж копита, а фігури чоловіків позолочені.
 
Із 1957 до 1962 року за 7 кілометрів на південь від Канева, на території садиби держзаповідника, було виявлено 24 стародавніх жител, десятки приміщень різного призначення, що належали прадавнім полянам. Знайдено знаряддя праці, предмети побуту, прикраси.
 
Всесвітньовідома Княжа гора. Саме на ній зібрано колекцію старовинного ковальського, ливарного, ювелірного, столярного, кісторізного інструментарію, форми для литва виробів з емалі. Колекція коштовностей, зібраних лише на цій горі, яка археологами досліджувалася більше 100 років, налічує кілька тисяч предметів, які нині знаходяться у музеях Києва, Москви, Санкт-Петербургу, Дніпропетровська, Чернігова, Варшави, Кракова, Парижа, Лондона та інших міст світу, тільки не… Канева. Взагалі, про сто-сиві часи нашого краю можна написати окрему і не одну книгу...
 

____________________________
 
З питань придбання книги «Доле моя, Канівщино...» звертайтеся: канівська газета «Дніпрова Зірка», телефони: (код 04736) 3-21-75 (роб.), 067-27-27-923 (моб.), ел. пошта: dniprowazirka@i.ua

____________________________