П'ятниця, 29 березня 2024 року 2:14
   Четвер, 28 березня 2024 року
  № 2024.13
 

Головна

Поточний номер
٠ Перша шпальта
٠ Тиждень
٠ Подробиці
٠ Суспільство
٠ Добра скриня

Фоторепортаж
Канівські блоги
Top-NET
Радіо “Канів”
Книгарня

Фотоконкурс
٠ Новий
٠ Архів

Редакція
Реклама
Передплата
Контакти
Безкоштовні оголошення
Де відпочити в Каневі

  Архів номерів

 

Реєстрація



Як ви оцінюєте якість послуг, що їх надає Канівське комунальне підприємство «Управління водопровідно-каналізаційним господарством» у співвідношенні до встановлених ним тарифів?
Найвища оцінка - високі тарифи відповідають високій якості послуг.
Середня оцінка - якість послуг терпима, тарифи могли б бути нижчими.
Низька оцінка - якість послуг незадовільна, нові тарифи суттєво б'ють по кишенях простих людей.
Результати


Курсы валют на PROext

«Русичі» — династія Кононенків
Автор: від 24 липня 2017 року

ДОБРИДЕНЬ, ФЕРМЕРЕ! >>>>>

Не кожному в житті щастить знайти золотий скарб. Не кожному щастить усе життя займатися улюбленою справою. Родині Кононенків із Гамарні в цьому сенсі пощастило двічі: їхній прадід Федір Андрі-йович Іщенко в буремні передреволюційні роки ХХ століття знайшов золотий скарб. А його нащадки - внук Іван Григорович Кононенко і правнуки Віктор і Петро, знайшли не менш цінний скарб - їхнім покликанням стала найблагородніша професія на землі - професія хлібороба.

Технічна база — основа успіху

Кореспондент "Дніпрової Зірки" завітав на гостину до фермерського господарства Івана, Віктора та Петра Кононенків, які працюють на конончанських і межиріцьких землях. На подвір'ї колишнього радгоспу "Межи-ріцький", де базується фермерське господарство "Русичі", на приїзд журналістів чекали господарі та працівники. Робочий день добігав кінця, справи, що їх було заплановано, зроблені. Тож ми мали кілька годин, аби познайомитися й поспілкуватися із фермерською родиною, поцікавитися, як сьогодні їм господарюється на землі.

Для початку Кононенки показали "арсенал" свого господарства - два новенькі трактори "Нью Холанд", два трактори МТЗ і сучасний потужний комбайн голландської фірми із флекс-жаткою, яку можна налаштувати під різні культури. На подвір'ї господарства тривають роботи з монтажу автомобільної вагової - вже встановлено ваги й опори для стін і даху. Господарі із гордістю демонструють саморобні борони, виготовлені за кресленнями Віктора Кононенка. Вони запевняють - ці агрегати нічим не гірші за аналогічні заводського виробництва, але дешевші більш як удвічі. Один агрегат у розкладеному вигляді має15 метрівзавширшки, інший - 14, ще один, найменший -10 метрів. Оглянувши техніку, переходимо до приміщення майстерні, яку декілька років тому придбали фермери. Тут їм довелося повністю замінити дах, замурувати вікна, встановити нові брами й ворота. Нещодавно "Русичі" придбали приміщення корівника колишнього радгоспу й перебудували його під зерносховище. У ньому можна буде зберігати близько 2000 тонн зерна. Ще одне зерносховище фермери облаштували в Конончі. Там також довелося зробити капітальний ремонт - замінити покрівлю й брами, поштукатурити стіни, покласти асфальтне покриття на території.

"Русичі" вирощують пшеницю, сою, ріпак та інші зернові культури. Зібране зерно здають переробним підприємствам. Серед їхніх партнерів - Миронів-ське хлібоприймальне підприємство, Сквирський комбінат хлібопродуктів та інші.

- Майже усе зароблене ми вкладаємо в розвиток господарства, - розповідає Іван Кононенко. - Результати нашої роботи на 50% залежать від сучасної і точної техніки, тому на неї грошей не шкодуємо. Якщо недорогий комбайн залишає в полі до 20% зерна, то такий комбайн слід замінити на інший, який не допускатиме таких втрат. Усе вирощене ми стараємося зібрати до зернини.

Як усе починалося?

Дванадцять років тому Іван Григорович Кононенко із синами Віктором і Петром заснували в Конончі фермерське господарство "Русичі". Головою призначили молодшого сина Івана Григоровича - Петра, який був ініціатором створення господарства. Батько став заступником, а старший брат - головним інженером. Вклавши чи не всі свої родинні заощадження в цю справу, фермери взяли в оренду34 гектариземлі, що належала держрезерву, й посіяли на ній гречку. Техніку для посіву і збору врожаю спершу наймали в інших сільгоспвиробників, бо своєї на той час не мали. І завзятим Кононенкам пощастило - перший урожай видався на славу. 22 центнери з гектара - результат, досягти якого рідко вдається навіть досвідченим аграріям.

- Аби зібрати врожай, ми найняли комбайн у яблунівського фермера Юрія Видая, - розповідає Іван Кононенко. - Із поля гречку везли теж у його зерносховище. Коли машини прибували одна за одною, Юрій Видай засумнівався, чи правильно ми виміряли поле (від площі поля залежала плата за роботу комбайна). Довелося переміряти, - з усмішкою згадує Петро Кононенко.

Наступного року, побачивши, що Кононенки мають хист до роботи на землі, односельці віддали їм в оренду 12 земельних паїв.

- Ми щиро вдячні нашим першим пайовикам, - говорить Петро Кононенко. - Надія Антонівна Курінна, Ніна Василівна Лобас, Микола і Ніна Смолові, Ніна Андріївна Нагорна, Іван Іванович та Галина Іванівна Потужні, родина Миколи Шаповала - це люди, які повірили в нас, довірили нам свою землю, завдяки чому ми почали рухатися вперед.

Поступово, рік за роком господарство Кононенків росло й розвивалося. Фермери придбали свій перший трактор, а потім - комбайн. Спочатку працювали самі, пізніше, коли стали обробляти більше землі, почали наймати на роботу працівників. Продовжували вирощувати гречку, сіяли пшеницю, сою, ріпак, кукурудзу, соняшник.

У дружньому колективі легше долати труднощі

- Першими прийшли до нас працювати Анатолій Панченко, Григорій Осауленко, Петро Батюк, Юрій Лобас, Василь Василега. Виконували різні роботи - були й механізаторами, й трактористами, й комбайнерами, й будівельниками, - розповідає Петро Кононенко. - Практично всю роботу ми виконуємо своїми силами - від посіву й збору врожаю до будівництва й ремонту техніки. Ми самі собі інженери, будівельники, механізатори, трактористи, агрономи, економісти. Такий підхід дозволяє забезпечити працівників роботою навіть у зимовий час. Наприклад, цієї зими робочий Сергій Гузьман зварив під керівництвом мого брата Віктора дві гідрофіковані борони. Також самотужки ми зібрали два зерновози. Окрім того, в нас майже не припиняються будівельні роботи - нещодавно відремонтували майстерню й корівник, тепер монтуємо вагову. Після того працюватимемо над спорудженням мийки для нашої техніки, для цього будемо робити свердловину, - ділиться планами фермер.

- Дружній колектив - запорука успішної роботи, - говорить Петро Кононенко. - Справно трудяться в господарстві трактористи Іван Пасічний, Євген Кириленко, Владислав Кононенко, комбайнер Сергій Калініченко, заві-дуючий складом Петро Коваленко, робочі Микола Косік, Сергій Геращенко, Ігор Гриценко, Олександр Карлов, Геор-гій Сидоров, Сергій Шепотін. Вливається в колектив і молодий помічник, мій син Ростислав Кононенко.

Сьогодні ФГ "Русичі" обробляє410 газемлі, орендуючи 282 паї у селян з Конончі й Гамарні та 10 паїв у Межирічі. У господарстві, окрім Кононенків, трудяться 13 працівників із навколишніх сіл - Межиріча, Конончі, Гамарні, Бабичів і Луки. Середня заробітна плата в господарстві складає 4500 грн.

- Ми б із радістю створили ще де-кілька робочих місць, робочі руки в господарстві зайвими не будуть, однак людям потрібно давати не тільки роботу, а й заробітну плату. При нинішніх податках мати більше працівників - розкіш. Крім того, щоб створювати робочі місця, потрібна техніка. Минулого року ми придбали трактора і комбайна, створивши таким чином два робочі місця. Загалом торік ми розширили штат на п'ять робочих місць, - говорить голова господарства.

Орендна плата за землю у "Русичів" складає 4,5% від оціночної вартості і рівняється тій, яку сплачують великі сільгосппідприємства району. Проте, як стверджують Кононенки, серед селян є чимало бажаючих віддати землю саме їм. Очевидно, декому це не подобається. Торік Петро Кононенко знайшов на своєму подвір'ї анонімного листа із погрозами і вимогою не брати в оренду паї в селян. Про цей випадок він повідомив у поліцію, правоохоронці відкрили кримінальне провадження й проводять слідство, про результати якого поки що нічого невідомо.

- Двоє з наших пайовиків вирішили забрати в нас паї й обробляти землю самотужки. Ми не заперечували, а навпаки ще й допомогли їм, - говорить Петро Кононенко. - Якщо люди бажають працювати на землі й скуштувати, яке на смак фермерство - будь ласка.

Минулого року Кононенки взялися проводити рекультивацію землі, на якій раніше ріс сад. Старі дерева посохли й не приносили плодів, навколо них виросли акації, берези, кленки. Аби земля не гуляла, фермери вирішили викорчувати сад і посіяти на його місці пшеницю. У 2016-у звільнили від старих дерев площу в36 га. У цьому році рекультивували ще24 га.

Не залишаються фермери осторонь проблем, які виникають у селі. Минулого року Кононенки відремонтували Гамарнянський будинок культури - встановили шість нових вікон, двері, поштукатурили та пофарбували стіни в вестибюлі. Цього літа, коли негода зірвала покрівлю на Конончанській школі, придбали шифер та інші мате-ріали для відновлення даху. Допомагає родина землеробів і нашим захисникам на сході. А учнів Межиріцької та Конончанської шкіл фермери кілька років поспіль вітають із Днем Святого Миколая, даруючи солодкі подарунки.

А де ж держава?

- Сільське господарство не може розвиватися без державної підтримки, - говорить старший із Кононенків - Іван Григорович. - Ми б залюбки займалися садівництвом і тваринництвом, і збираємося робити це в майбутньому, але до цього ще треба дорости. Кожному фермеру, який нині працює в Україні, доводиться розраховувати лише на власні сили. І ми не виняток. Ми сплачуємо податок за кожен гектар землі, яку обробляємо, платимо орендну плату нашим пайовикам, сплачуємо податки за кожного працівника й платимо заробітну плату, купуємо техніку, приміщення, ремонтуємо їх, вкладаємо кошти в елітне насіння, засоби захисту рослин, пальне - усе це для того, аби виростити врожай, аби, як кажуть, мати хліб і до хліба. Ми маємо 13 працівників, які живуть у селах, де знайти роботу в наш час дуже складно. Утримання одного робітника вимагає в середньому до 100000 грн. на рік. При цьому фермери позбавлені державної підтримки. Діючих державних програм, які б допомогли створити нові робочі місця, майже немає. А для того, аби стати учасником існуючої програми підтримки сільгоспвиробників, потрібно "зацікавити" чиновників, які відповідають за розподіл коштів.

Фермери Кононенки мають свій негативний досвід співпраці з державою. У 2004 році, ще до створення фермерського господарства, вони вирішили взяти участь у державній програмі підтримки розвитку тваринництва. Тоді господарствам, що бажали займатися тваринництвом, держава у якості підтримки безкоштовно видавала нетелів. Кононенки взяли кредит, позичили гроші і вклали їх у відновлення ферми в селі Лука. Орендували землю, заготовили сіно, вичистили телятник і відремонтували його, виконали інші підготовчі роботи. Однак нетелів, яких вони розраховували отримати, їм так і не дали. Пізніше стало відомо, що їх віддали іншому господарству, яке невдовзі роздало їх селянам за паї. Кононенки залишилися із пустим телятником і боргами перед банком і людьми.

- Відтоді ми розраховуємо з синами лише на самих себе, - зізнається Іван Григорович.

Нещодавно "Русичі" отримали листа з податкової, у якому їм рекомендують підвищити заробітну плату й створити додаткові робочі місця. У відповідь Іван Кононенко надіслав лист про те, як сьогодні живеться фермерам, скільки коштів вони вкладають у господарство і скільки коштує створення одного робочого місця. На додачу виклав своє бачення того, як держава має сприяти розвитку аграрної галузі й підтримувати сільгоспвиробників.

Фермери канівщини, єднайтеся!

Нерідко до Кононенків звертаються ті, хто тільки розпочинає фермерську діяльність чи збирається стати одноосібником, аби отримати консультацію чи спитати поради. Щоб об'єднати зусилля із іншими фермерами та одноосібниками, підтримувати один одного й разом боротися за свої права, Петро Кононенко створив і очолив Канівську районну асоціацію фермерів.

- Зараз земля обкладається подвійним податком, - говорить Петро Кононенко. - Ми сплачуємо податок за оброблену землю, та ще й селяни, отримавши плату за пай, мають сплатити прибутковий податок державі. Якщо підсумувати усі податки, які ми сплачуємо, вони складуть близько 30% від заробленого. Так, безумовно, сільське господарство може приносити значні прибутки, проте, аби фермер став сплачувати більше грошей у бюджет країни, слід допомогти йому більше заробляти - міцно стати на ноги, розвинути виробництво, придбати сучасну техніку. Проте наші політики роблять усе, аби фермери й одноосібники не могли досягти успіху. Рядовий селянин не має стартових коштів, аби відразу придбати трактора й обробляти землю, банківські відсотки на кредити дуже високі, а якщо раптом рік видається неврожайний, фермер-початківець практично приречений на банкрутство. У Верховній Раді нема політсили, яка б відстоювала інтереси такого прошарку, як фермери, проте багато депутатів відстоюють інтереси олігархів. Новостворені партії, які заявляють про те, що захищатимуть селян, насправді створюються не селянами чи фермерами, а тими ж олігархами, яким потрібно провести своїх людей у парламент. Поки ситуація не зміниться, фермерам потрібно триматися разом. Саме тому ми створили в районі асоці-ацію фермерів. Поки що ми тільки працюємо над її розбудовою, але вже знайшли багато однодумців.

Іван Кононенко впевнений - із чим треба зачекати, то це із зняттям мораторію на продаж землі.

- Коли я навчався в Києві, мав доступ до бібліотеки, у якій вивчав історію нашої країни по публікаціях у газетах. Мені до рук потрапили підшивки газет за 1920-1930 роки - період так званої "Нової економічної політики" - НЕПу. Ті часи багато в чому схожі на теперішні. У 20-х роках минулого століття було дозволено продавати землю. Це призвело до випадків, коли люди вбивали один одного за клапоть землі. У наш час може повторитися те саме. Уявіть, що до старенької бабусі, власниці паю, приїхали ділки, аби скупити землю. Вони легко обведуть її кругом пальця й заберуть землю за безцінок. Більшість земель може опинитися в руках олігархів, а селяни ризикують стати їхніми рабами - ходити, як кріпаки на панщину, аби заробити на шматок хліба. Зарано робити землю товаром. Із продажем землі слід почекати ще років 20, а то й більше, поки в державі не буде порядку, - запевняє Іван Кононенко.

Голова династії

У батька сімейства Івана Григоровича Кононенка, на чиє міцне плече спираються сини й онуки, багатий життєвий досвід. Тільки робочого стажу цей чоловік має більш як 52 роки. Він народився в Межирічі у 1949 році в багатодітній родині. Його мати Євдокія Федорівна вже мала чотирьох дітей від першого шлюбу. Її перший чоловік не повернувся з війни. Шлюб із Григорієм, батьком Івана, був недовгим - подружжя розлучилося. Іван Кононенко ріс без батька, й мусив заробляти ще школярем. Працював у дорожньому відділі, де виготовляв тротуарну плитку, пас телят у колгоспі. У 18 років Іван одружився на 17-річній дівчині Ользі, із сусідньої Гамарні. Потім було навчання в Таращанському технікумі, згодом - у сільськогосподарській академії, де Іван Кононенко здобув спеціальність інженера-механіка. Трудовий шлях, який пройшов цей чоловік, вартий окремої статті чи навіть книги - він працював на заводі "Ленінська кузня" у Києві, будував мости в Гамарні, Межирічі, Козині, Богуславі, трудився в колгоспбуді та на бетонному заводі в Каневі під час будівництва гідроелектростанції, був головним інженером у декількох колгоспах на Канівщині, займався оптовою торгівлею, пік хліб, виробляв олію, був сільським головою в Конончі. Тепер він обробляє землю.

- Із 1998 року я займався підприєм-ницькою діяльністю, - розповідає Іван Григорович. - У нас із синами було 12 магазинів у селах Канівського району, своя пекарня в Гамарні, де ми пекли хліб, олійниця. Деякий час ми самі вирощували свиней і робили з м'яса ковбасу, для чого самотужки облаштували коптильню. Бізнес цей був прибутковим, однак невдовзі ми зрозуміли, що торгівля - не наше. Наша справа - землеробство. Задоволення, яке отримуєш, коли бачиш плоди своєї праці, коли на полі з'являються дружні сходи пшениці, коли наливається колос, коли перевозиш на зерносховище зібраний урожай, не порівняти ні з чим іншим.

Чого вчили батько й мати

Цього літа Іван Григорович Кононенко та його дружина Ольга Іванівна святкують 50-річчя подружнього життя. Вони побралися зовсім юними у липні 1967 року й пройшли життя разом, розділяючи на двох радості й невдачі. Виховали двох синів, які подарували їм чотирьох онуків і внучку. Нині подружжя Івана та Ольги Кононенків вже має 3-річну правнучку Ілону.

- Наша мати - наш командир, - жартує Іван Григорович. - Найбільша тру-дівниця. Вона змалечку привчала хлопців працювати, вони ніколи не сиділи без діла, завжди допомагали по господарству. Ми мали великий город, вирощували картоплю, ягоди, які потім возили продавати в Черкаси, Дніпропетровськ. Своїй дружині я завдячую тим, що маю освіту - вона наполягла на тому, аби я вивчився, для чого сама важко працювала, залишаючи малу дитину на матір. Вона подарувала мені прекрасних синів, затишний дім, любов і підтримку.

 - У мене дуже хороший чоловік, - говорить дружина Івана Кононенка Ольга Іванівна. - Добрий господар, працьовитий, турботливий. Він завжди дбав і продовжує дбати про родину. Та й сини в нас виросли завзяті, ціле- спрямовані, наполегливі. Коли вони збиралися створювати фермерське господарство, батько мав сумніви, що ця справа буде вдалою - на той час ми не мали ні техніки, ні приміщення. Сини ж навпаки мали велике бажання фермерувати. Я підтримала їх, як і завжди. Ми всі - батько, сини, невістки доклали своєї праці до цього господарства. Усе, що має наша родина, зароблене важкою працею, у якій і далекі поїздки на заробітки, і недоспані ночі, і мозолі на руках.

Обидва сини Івана Кононенка - Віктор і Петро, навчалися у тому самому виші, що й батько - Національному аграрному університеті, й отримали ту ж спеціальність - інженерів-механіків. Син Віктора Кононенка, 27-річний Владислав, трудиться трактористом у родинному фермерському господарстві. Молодший син Віктора - 17 річний Руслан саме визначається із майбутньою професією. 16-річний Ростислав, син Петра Кононенка, ще навчається в школі, але може піти стежкою свого діда, батька й дядька. На канікулах хлопець вирішив попрацювати в господарстві, аби перейняти досвід старших чоловіків родини. Він також допомагає дідові й матері вести облік пайовиків і розрахунків із ними в комп'ютерній програмі. Наймолодший чоловік роду Кононенків - 11-річний Мирослав, син Петра Кононенка, дивлячись, як працюють його дід, батько, дядько і брати, також вирішив пов'язати своє життя із фермерством. Можливо, із часом хлопець обере іншу професію, але, цілком імовірно, що й він стане продовжувачем династії хліборобів Кононенків. Докладають зусиль до розвитку родинної справи й жінки родини Кононенків - дружина Ольга Іванівна та невістки Олена та Інна.

Секрет фірми

Під кінець розмови із Іваном та Петром Кононенками запитую в них, у чому секрет їх першого врожаю гречки, коли при нормі врожайності цієї культури 15-16 центнерів з гектара вони отримали аж по 22 центнери. Іван Григорович зізнається, що володіє дідів-ським секретом.

 - Оскільки гречка примхлива культура й боїться спеки й палючого сонця, садити її слід у напрямку з півночі на південь, або навпаки - з півдня на північ, тобто "впоперек" до руху сонця. Тоді рослини самі себе притінятимуть. Важливо також правильно вибрати час для посіву, й звісно, для кращого результату повинно пощастити з погодою.

А ще повідав Іван Кононенко родинну історію. Колись, ще до революції, його дід по матері Федір Андрійович Іщенко, який також був добрим господарем, корчуючи старі верби, знайшов на березі річки Рось горщик із золотими й срібними монетами. На виручені за скарб гроші чоловік придбав 40 десятин землі. Щоправда, під час колективізації ділянка, що належала Федорові Іщенку, перейшла Межиріцькому колгоспу, разом із молотаркою, кіньми, волами та реманентом, що їх мав господар. Але то вже інша історія.

Пройде майже 100 років, і доля розпорядиться так, що саме на цьому полі, яке колись належало діду Федору, його правнуки посіють гречку. Ту саму, що здивувала всіх небувалим урожаєм і дала старт фермерському господарству "Русичі", засновуваному династією Кононенків.

Ось такий золотий скарб знайшли працьовиті нащадки межиріцького селянина Федора Іщенка - Іван Кононенко та його сини Петро і Віктор - любов до праці, хист до землеробства, наполегливість і здатність разом долати труднощі та перешкоди заради того, аби вирощувати хліб на рідній землі.

Марія ГЛАМАЗДІНА

Канів - Межиріч - Канів


28 грудня
>> Строительство элеваторов в Украине от лидера отрасли KMZ Industries
Далі...

6 березня
>> Закрити повітряний простір: депутати Канівської міської ради звернулися до світових лідерів
Далі...

30 січня
>> Хай-тек, лофт-стиль или модерн - Corf Mebel дарит без проблем
Далі...

13 січня
>> Организовываем идеальную систему хранения в гараже
Далі...

18 грудня
>> Затребувана послуга квітів з доставкою в сучасному світі
Далі...

11 грудня
>> Професійний чи самостійний переклад
Далі...

6 грудня
>> Одноразовые электронные сигареты в Харькове
Далі...

3 грудня
>> Хто вигадав суші і роли, які підкорили світ?
Далі...

21 серпня
>> Где в нашем городе найти лучший обменный пункт
Далі...

>> От Велотрейда вел - очень даже very well
Далі...

23 липня
>> Что такое ирландский паб: особенности, культура, традиции
Далі...

>> Как понять, что близкий человек — алкоголик, и как ему помочь?
Далі...

>> Клиника «Надія» вселяет надежду в человеческие сердца
Далі...

15 липня
>> Як вибрати і купити ємність для води
Далі...

>> Как купить акции Боинг на Форекс с нуля
Далі...

12 червня
>> «Самокатная» проблема в Казахстане: планируются жесткие меры
Далі...

10 червня
>> Карусельні двері українського виробництва - безперебійність функціонування, перевірена часом
Далі...

2 червня
>> Сучасний, потужний сідельний тягач - надійна основа бізнесу вантажоперевізника
Далі...

1 червня
>> Ежегодные ограничения движения автомобилей по украинским дорогам
Далі...


>> Ішли женці жито жати
  «Ішли  женці  жито  жати,  та    забули  серпи  взяти! Серпи  взяли, хліб  забули, Такі   вони  женці   бу`ли. Далі...


  © ПП “Канівська Пресс-група”
  © Концепція дизайну:
      ПП “Канівська Прес-група”
  © Дизайн, розробка сайту:
      РА “РЕКЛАМЕРА”



“ДНІПРОВА ЗІРКА”  
офіційна громадсько-політична газета   
м.Канева і Канівського району.  
Заснована 17 квітня 1921 року.  

Матеріали, надруковані в канівському тижневику “Дніпрова Зірка”  
є власністю видавця, захищені міжнародним і українським   
законодавством і не можуть бути відтворені у будь-якій формі   
без письмового дозволу видавця.  
При використанні наших публікацій посилання на газету обов’язкове.  
© Дніпрова зірка