ОСОБИСТОСТІ >>>>>

15 листопада 2016 року пішов від нас на вічний спокій патріот, один із засновників Народного руху в Каневі, вірний товариш і друг, добрий сім'янин Володимир Іванович ПЕТРЕНКО. Пропонуємо вашій увазі спогад про цю людину від його друга й соратника Олександра Скорини. 

Познайомився я з невисоким кремезним електриком Володимиром у 1971 році, коли він був направлений з електролабораторії "Дніпробуду" атестувати шкільні майстерні в Канівській школі №4, де я на той час працював учителем трудового навчання та завідувачем шкільних майстерень. Електрик був цікавим співрозмовником, ерудованим у різних сферах життя й незвично на той час для слуху обговорював технічні питання чистою українською мовою. З тієї зустрічі він мені запам'ятався, бо був "нестандарт-ним", не схожим на всіх простих радянських трудівників.

Потім наші шляхи надовго розійшлися, й зустрілися ми вже на заводі "Магніт" в часи горбачовської перебудови в черзі під кіоском "Союздруку". Тоді ми жа-дібно перечитували газетні й журнальні видання, споживаючи несподівану "гласність" після тривалого тоталітарного періоду в "імперії зла".

Володимир Петренко зупинив на мені погляд і сказав: "А ми вже десь зустрічалися...". Я нагадав йому про спільну атестацію шкільних майстерень, і наше знайомство було відновлене, а згодом перейшло у дружбу і спільну громадсько-політичну діяльність.

Уже працюючи разом на одному підприємстві, я довідався, що цей електрик, 1 травня 1938 року народження, котрий прибув до Канева з Дніпропетровщини, у 1970 році успішно закінчив Київський держуніверситет ім. Т.Г. Шевченка, факультет україн-ської філології. А в 1972 році він написав кандидатську дисертацію "Роман Пантелеймона Куліша "Чорна Рада", схвалену Академічною радою (Євген Кирилюк, Євген Шабліовський, Петро Кононенко та ін.), але до офіційного захисту вона не була допущена з ідеологічних мір-кувань: роман П.Кулі-ша був заборонений радянською цензурою. Тому наукова кваліфікація філолога Володимира Петренка в радянській державі не мала попиту і він у практичній діяльності для матеріального забезпечення родини тримав себе на високому професійному рівні в технічній галузі. Тож його добре знали в Каневі як фахівця на провідних підприємствах міста - таких як Управління механізованих робіт, будівельне управління "Дніп-робуд", де він працював електромонтером, Управління тимчасової експлуатації Канівського шлюзу, де він працював інженером-енергетиком, Канівської ВКБ "Закордоненергобудмонтаж", де він працював електромонтером, майстром дільниці, заступником начальника відділу постачання, старшим інженером, на Канівському заводі медтехніки, де він трудився електрослюсарем та електромонтером 6 розряду.

Із травня 1986 року до травня 1994 року Володимир Іванович працював на Канівському заводі "Магніт" електромонтером з обслуговування електрообладнання відділу АСУТП. Саме цей період дав можливість вийти його енергії в активну від-криту громадсько-політичну сферу.

До цього, в 60-х роках ХХ ст., Володимир Петренко - десидент, котрий входив до Черкаського неформального гуртка українців, до якого входили Василь Симоненко, Микола Воробйов, Василь Захарченко, Данило Нарбут та інші. З 1963 року Володимир Петренко був особисто знайомий з В'ячеславом Чорноволом. Із цієї причини постійно перебував під наглядом і "опікою" КДБ.

Тепер, після відміни статті 58 КК СРСР "Про антирадянську діяльність", він включився в легальну роботу з пробудження національної свідомості укра-їнців. Співпрацював з радіостанціями "Свобода", "Голос Америки", "Німецька хвиля", брав активну участь у всеукраїнських та місцевих заходах (мітинги, демонстрації), 1988 року за рекомендацією Миколи Горбаля та Василя Овсієнка вступив до Української Гельсінської Спілки.

Брав участь у розробці документів Народного Руху України (НРУ) разом з Миколою Поровським, Сергієм Головатим, Іваном Драчем, Дмитром Павличком та іншими ініціаторами. Також брав участь у організації й проведенні установчого з'їзду НРУ. Делегат усіх наступних з'їздів Народного Руху до тих пір, поки стан здоров'я не прикував його до ліжка...

Володимир Петренко - один із найактивніших співорганізаторів структур Народного Руху на Черкащині, незмінний протягом 90-х і початку 2000-х років лідер рухівців Канева і Канівщини. Член Організації Українських Націоналістів. Активний учасник творення та діяльності громадських формувань на Канівщині, таких, як неформальне об'єднання "Громада "Артанія", що боролося проти будівництва промзони на лівому березі Дніпра у м.Канів, Товариство української мови ім.Т.Г.Шевченка, перейменоване пізніше в товариство "Просвіта" та інших. Депутат Канівської міськради першого скликання. Організатор і лідер демократичного блоку депутатів у Канівській міськраді І скликання. Привізши з Секретаріату Народного Руху несправний ксерокс і відремонтувавши його, організував у Каневі самвидав рухівських газет і пе-редрук рідкісних видань. У 90-х роках - видавець газети місцевої організації Народного Руху України "Канівський вісник".

Спочивай, друже... Провести тебе на спочинок прибули твої друзі з різних кінців Черкащини, а відгукнулися на сумну звістку в інтернет-ресурсах із скорботою та співчуттями рідним і близьким побратими з усієї України. Пам'ять про тебе збережемо в серцях і душах, як приклад гідного служіння Україні. Земля тобі пухом...

Олександр СКОРИНА