ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ >>>>>

Це місце відоме не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Вчені-археологи з усього світу з'їжджаються на розкопки Межиріцької стоянки мисливців за мамонтами, що знаходиться в с.Межиріч Канівського району на Черкащині. Поль Езардс із Бельгії, Стефан Пеан із Франції, Володимир Лозовський та Геннадій Хлопачов із Росії, Ольга Софер із Америки неодноразово побували на розкопках межиріцької стоянки. Що ж так зацікавило всесвітньо відомих учених в селі Межиріч?

Коли у 1965 році, копаючи погріб біля своєї хати, житель Межиріча Захар Новицький на глибині близько двох метрів виявив нижню щелепу мамонта, він навіть уявити не міг, що розкопав стоянку пращурів, які жили на цих землях тисячі років тому. Знахідка відразу привернула до себе увагу багатьох учених.

Волею випадку, одним із перших дізнався про цю новину український зоолог, палеонтолог Іван Підоплічко. Саме він перший повністю розкопав три помешкання первісних людей, що були зроблені з мамонтових кісток. Із тих пір мало не щороку до Межиріча приїздять на розкопки археологи і щоразу привозять звідти до столиці цінні знахідки. До речі, робота над розкопками в селі триває вже майже 47 років.

- Нашим головним завданням є не бажання якомога швидше викопати з землі найбільшу кістку мамонта, а зовсім навпаки - знімаючи грунт шар за шаром, все більше заглиблюватися в історію. Адже цій стоянці мисливців - 15-16 тисяч років, - говорить Павло Шидловський, кандидат історичних наук, асистент кафедри археології Київського національного університету ім. Т.Шевченка. - Нині рівень розкопок знаходиться майже на чотири метри нижче від поверхні землі. Звичайно, іноді доводиться працювати лопатою, але це буває дуже рідко і тільки на початкових етапах розкопок - щоб зняти верхній шар грунту. Але більше часу ми орудуємо класичними археологічними інструментами - щіточкою та спеціальною маленькою лопаткою. Часто таку роботу можна назвати ювелірною, навіть "золотою" - тому що викопні рештки є дуже крихкими і дрібними, і їх видобування з землі потребує ювелірної  точності. Доволі часто ми використовуємо спеціальні палички, які своєю формою і розмірами схожі на зубочистки.

- Якщо знайдено, приміром, невеликий осколок кістки - він теж вважається цінною знахідкою?

- Звичайно, - продовжує співрозмовник. - Положення кожної, навіть наймініатюрнішої знахідки фіксується в тривимірному діапазоні, фотографується і замальовується. А весь без винятку грунт, знятий при розкопках, спочатку просіюється через велике сито, а потім ще раз за допомогою води і більш дрібного сита промивається і відсортовується.

- Якими силами проводите розкопки?

- Сьогодні на розкопках у Межирічі, - каже П.Шидловський, - працює група з 17-ти осіб. Переважно це студенти. Вони приїхали сюди не просто провести час чи лишень відбути практику. Їм цікавий сам процес. У них є унікальна можливість доторкнутися руками до живої історії.

- Ми ніби переносимось назад у часі, - діляться враженнями студенти, - живемо в наметах поряд із будівлями своїх предків, готуємо їжу в природних умовах, обговорюємо наші знахідки. І це дуже захоплює!

Як стало відомо, фінансування цих унікальних розкопок практично відсутнє з боку України, натомість іноземні вчені ще з 1976 року зацікавилися нашими розкопками і приїздять до Межиріча вельми часто. Мало того, з 2003 по 2007 рік ця стоянка комплексно досліджується завдяки тому, що фінанси надає французький Інститут палеонтології людини (Париж) та агенція Agency Nationale de Recherche (Франція).

Межиріцьке житло з кісток мамонта є найбільш відомим об'єктом цього поселення. Його реконструкція, виконана академіком І.Підоплічко, зараз експонується в Центральному науково-природознавчому музеї НАН України. Житло мало цоколь, складений із 25 черепів мамонтів, яке потім було додатково обкладене мамонтовими нижніми щелепами, вставленими одна в одну. Особливістю цього житла була знахідка виробів палеолітичного мистецтва в вигляді стилізованих фігурок із кістки та фрагменту орнаментованого бивня, в якому вбачають графічну план-схему Межиріцького поселення.

Ці та інші знахідки, а також додаткові дослідження дають можливість отримати доволі багато цікавої інформації про життя та побут людей того часу на території Подніпров'я.

Так, наприклад, відомо, що в ті часи (15-16 тис. років тому), в епоху льодовика, на території Канівського району була зона тундри, і грунт доволі глибоко промерзав. Але це не заважало тодішнім людям будувати свої намети, зариваючи їх в землю майже на півметра. Це свідчить про доволі непогані знання і навики з будівництва, а також використання всіх доступних природних ресурсів в екстремальних умовах виживання, зважаючи на те, що в ті часи в тундрі дерева (із яких би можна було виготовити знаряддя праці та будівельні матеріали) практично не росли.

У таких суворих природних умовах основним заняттям на той час було полювання. Первісні мисливці полювали на різну дичину, але головною їх ціллю були мамонти, м'ясо яких було для людей головним продуктом харчування. Побутуюча думка про те, що мисливці, мовляв, заганяли мамонтів у провалля або в спеціально вириту яму, не має сенсу. Територія Черкащини на той час була майже суцільною рівниною, а викопати яму досить немалого розміру (зважаючи на вагу та зріст мамонта) було просто неможливо за відсутності належних інструментів.

Полювання виглядало таким чином: мисливці обирали одиноких або молодих мамонтів, які відстали від стада, переслідували їх і заколювали своїми списами. Туша вбитого мамонта використовувалася в господарстві майже повністю. М'ясо мамонта частково йшло на задоволення поточних потреб у харчуванні, а решта складалася в спеціальні ями неподалік житла, де в умовах тундри м'ясо добре зберігалося тривалий час. Кістки та бивні мамонта використовувалися для будування житла, виготовлення прикрас, господарських інструментів і зброї.

Первісні мисливці, розігріваючи над вогнем та вирівнюючи бивні мамонта, виготовляли з них рівні та довгі списи довжиною до двох метрів, а також наконечники з кремнієвими вкладками для полювання. Шкіра мамонта, окрім хутра, майже не використовувалася в господарстві, оскільки разом із жировим прошарком була понад 15 сантиметрів завтовшки, відтак була дуже важка та тверда для обробки. Натомість для одягу та накриття житла використовувалися шкури дрібніших тварин.

Запасаючись м'ясом на тривалий період наперед, первісні люди мали багато вільного часу, який проводили, обробляючи кістки та каміння, виготовляючи з них прикраси, зброю та господарські інструменти, а також різноманітні фігурки, що може свідчити про те, що вже на той час люди мали потяг до мистецтва, а, можливо, навіть мали вірування в вищі сили...

Одна з останніх знахідок на розкопках у Межирічі була досить цікавою, і, можливо, вона відкриє нові горизонти знань про тодішніх людей, їх внутрішній світ, мрії та сподівання. Ось що про це розповідає керівник експедиції Павло Шидло-вський:

- В одній із господарських ям стоянки поряд із житлом ми знайшли загадково сформовану групу кісток, що складалася з розділеної навпіл лисиці з головою і верхньою частиною тулуба, що лежала на лопатці мамонта і була вкрита зверху ще однією лопаткою мамонта. Все це дуже схоже на ритуальне поховання чи жертвоприношення... На сьогодні ця знахідка не досліджена і поки що знаходиться в архівах.

Від'їжджаючи з Межиріча, мене опанували суперечливі думки. Побут наших пращурів десятки тисяч років тому і загадкова знахідка лисиці, вкладеної між лопатками мамонта… Виживання в суворих умовах тундри і вільний час для роздумів і занять мистецтвом...

Все це бентежить і породжує безліч запитань. Про що думали первісні люди, по суті - наші прародичі? У що вони вірили? До чого прагнули? Чи здогадувалися про наступні покоління і, зокрема, - про нас - сучасних українців?

Цього ми поки що не знаємо, але з впевненістю можна сказати одне: людина - це найдосконаліший витвір природи, і якщо наші предки змогли вижити в таких суворих умовах льодовикових часів, то ми тим більше зможемо подолати будь-які наші сучасні проблеми.

Денис БРУСЛИНОВСЬКИЙ, фото автора