Більшість канівців віддають свої голоси за кандидата на посаду канівського міського голови В.В. Ніколенка. Ось думки про Віктора Володимировича авторитетних жителів нашого міста

Отець Георгій (Почтовий), настоятель Успенського собору в Каневі

- Знаєте, шановні канівчани, що сьогодні в найбільшому дефіциті? Дух і духовність.
Саме від убогості людської душі, не освяченої Божим духом, її слабкості й невпевненості маємо всі негаразди, що кояться ось уже багато років поспіль у нашій багатостраждальній державі. Та, здається, ми останнім часом потроху виплутуємося з манівців. Принаймні, я молюся про це денно і нощно Господу. Молюся не ли-ше за народ, а й за тих людей, які здатні вивести і вже виводять Україну на твердий та рівний шлях.
До цієї когорти з цілковитою впевненістю причисляю й одного з кращих канівських керівників, талановитого управлінця, сучасного менеджера Віктора Володимировича Ніколенка. Бог дав йому сили та енергію у відродженні великого й важливого підприємства - Канівського сирзаводу. Не сум-ніваюся в тому, що Господь надихне його на успіх і в іншій царині, а саме - в управлінні містом.
У цієї людини сильний дух - він має волю до перемоги, напористість, вміння долати перешкоди й досягати результату. За щоденною суєтою не втратив брат Віктор і духовності.
Він постійно духовно зростає: відвідує наш храм, бере участь у службах, сповідується, причащається, жертвує на благії справи.
Цікавий факт: років два тому Віктор признався мені, що має вже понад 20 хрещеників, а сам досі не хрещений. Я за-пропонував йому прийняти обряд хрещення. Він погодився.
Тепер Віктор Ніколенко нам дійсно брат во Христі, і не лише мені, священику, а й усім православним канівчанам, які ві-рять у Бога, які дійсно хочуть нашому місту світлої долі, миру і злагоди.
Відтак я благословляю намір Віктора Володимировича Ніколенка - брата Віктора - йти на вибори канівського міського голови.
Йти і перемагати!

Людмила Салтикова, директор Канівської дитячої школи мистецтв

- Можна було б розпочати свою розповідь про Віктора Володимировича Ніколенка з того, що він подарував нашій дитячій школі комплект сучасних офісних меблів, планує взяти участь у капітальному ремонті приміщень (хто в курсі, той знає, в яких умовах доводиться навчатися нашим дітям).
Але я не про те. Хочу сказати кілька слів про його особистість.
Чомусь прийнято вважати, що коли людина заможна, то це - лише "гаманець із грішми", який не здатен трьох слів зв'язати, не кажучи вже про те, щоб вести розмови на тему культури чи мистецтва. Віктор Володимирович - частий гість у нашій школі.
Уже минуло багато років відтоді, як тут училися його дві дочки - Оля та Наталя.
Річ у тім, що багато благодійників забувають про нас, щойно їхні діти покидають стіни закладу.
В.Ніколенко продовжує підтримувати школу мистецтв і після випуску звідси своїх дітей.
Він толерантний, ввічливий, інтелігентний, має особливу внутрішню культуру, не кажучи вже про культуру спілкування з людьми. Я ніколи не бачила його знервованим, нестриманим.
Він дослухається до всіх наших проблем, проявляє за-цікавленість не лише до тих справ, які можна вирішити фінансово, а й дбає про розвиток нашої школи, її перспективу.
Так, на сьогодні ми маємо проблеми із забезпеченням місць для дітей, які виявили бажання навчатися у нас. Кілька років тому в стінах дитячої школи мистецтв навчалося близько 600 дітей.
Наразі бюджет міста здатен утримувати в ДШМ лише 200-250 дітей. Таким чином, "за бортом" залишаються десятки й сотні талановитих канівських діток із незаможних родин, які не в змозі платити за навчання самотужки.
Віктор Володимирович пообіцяв уважно вивчити цю проблему і в числі інших, уже на посаді міського голови, взятися за її вирішення.
Ось коротко все, що я хотіла розповісти про цього щедрого, розумного, інтелігентного й красивого чоловіка.

Леонід Петренко, канівський підприємець

- Було це в далекому 2004 році. Я повертався додому своїми "жигулями" пізно ввечері з Києва, де був у справах.
Надворі був березень, подекуди ще лежав сніг, із неба мрячило, і дорога була дуже небезпечною. На крутому спускові з Трипілля я не впорався з кермуванням, автомобіль занесло, і я врізався боком "жигулів" у рейку-відбійник. Вріза-вся серйозно: рейка розпанахала правий бік авта аж до мого керма, й кузов машини "обійняв" того відбійника як рідного брата. Слава Богу, особисто я отримав лише кілька забоїв та подряпин. Але що чинити далі? Надворі вечір, підморожує, я легко вдягнутий, без телефона, зустрічні автомобілі проїжджають, не зупиняючись, я "голосую", але де там - ніхто й гадки не має зупинитись. Так минула година, друга. Хоч караул кричи.
Я вже був намірився йти до села Стайки (поруч із Трипіл-лям) - проситися в людей зателефонувати додому, щоб хтось прибув на виручку. На годиннику була вже десята вечора. Аж раптом одне авто на моє прохання зупинилося. Дверці відкрилися, з машини вийшов чоловік. Лише коли він наблизився, я його впізнав. Це був Віктор Ніколенко. Він запитав, що сталося, яка допомога потрібна. У мене відлягло від душі. Нарешті прийшла довго-очікувана поміч, та ще й у ви-гляді земляка. Я попросив одного - якщо є телефон, дати мені зателефонувати додому, щоб дружина організувала когось із сусідів, а ті, в свою чергу, щоб знайшли якийсь транспорт, аби забрати моє розбите авто. Віктор Володимирович дав телефон. Я подзвонив, усе вирішив. Він запитав, можливо, ще щось потрібно. Я сказав, ні. Він поїхав. Невдовзі прибув евакуатор.
Ось і все. Нічого особливо. Але якщо розібратися, то тут ідеться про таке рідкісне поняття як людяність і здатність до співпереживання. Не було ніяких виборів (як ми знаємо, багато кандидатів починають розгортати активність саме перед виборами), надворі була темрява й негода, перед тим повз мене проїхало, не зупинившись, машин 20-30. А він став.
Думаю, це від батьків. От як кого батьки виховали, така й людина. Звісно, тоді я подякував Віктору Володимировичу. Але сьогодні хочеться вклонитися його батькам. Достойного сина виховали. Дай, Боже, їм здоров'я.

Михайло Кулєшов, колишній начальник Канівського РЕМу

- Ніколенко - боєць. Тому я його підтримую, тому я з ним. Претендентів на посаду місь-кого голови багато - аж 8 осіб. Я дуже уважно проаналізував, хто з них і що в цьому місті до-брого зробив. Інтерес викликають дві фігури - Ніколенка й Ко-ломійця. Ніколенко, як кажуть, на власних плечах підняв сирзавод, організував монолітний колектив, показав блискучий результат. Кораблем, якому Віктор задав курс у велике плавання, можна без особливих зусиль керувати ще 20 років, і все буде гаразд - настільки міцну основу було підведено. Для Василя Коломійця, після його перемоги на попередніх виборах (в яких я, до речі, теж брав участь і зайняв друге місце), були створені всі умови: він отримав підтримку людей, великий апарат працівників виконкому, практично необмежену владу. Влада - це чудовий інструмент для реалізації найсміливіших ідей, які були озвучені і ним, і іншими кандидатами під час передвиборчої кампанії. Але чи ефективно скористався цим інструментом Коломієць? П'ять років минуло, і крім упорядкованого центру і ще кількох об'єктів ми нічого не отримали. Чи не занадто мізерна ціна за народну довіру? І ось знову вибори. Знову довіримо Коломійцю? Я - ні. І не тільки я. Таку думку мають тисячі канівчан. Вже за два терміни можна було щось вагоме зробити. Але, на жаль.
А взяти статус Канева як духовного центру України. Про це - лише балачки. Голова Верховної Ради Володимир Литвин нещодавно відповідаючи на запитання, чому, мовляв, Каневу не присвоюють спеціальний статус, сказав: "А хто до нас із цим звертався?". Виявляється, ніхто. Жодних звернень до парламенту не було. То що він, той статус, із неба на Канів упаде? Ні, його треба вибити, видерти, вигризти. І наше місто отримає достатнє фінансування, а не ті копійки, що маємо зараз. Хто здатний зайнятися цим та іншими невідкладними питаннями? Хто з восьми наявних претенден-тів? Я думаю, відповідь відома всім.
Віктор - мудрий, досвідчений менеджер. Він не буде бігати й самотужки, як кажуть, закривати всі дірки. Його підхід наступний: найперше слід призначити на ключові посади відповідальних і професійних людей. А вже з них питати по всій суворості. До речі, цю роботу - підбір та розстановку ка-дрів - він доручив мені. Відвів на це 1,5 місяця: зібрати, розставити, навчити. І негайно братися до праці. Місто не може чекати. Годі вже - 5 років чекали. Так і не дочекалися. Нова команда під керівництвом Вік-тора Ніколенка дасть Каневу потужний імпульс. Всі основні технології вже відпрацьовані й апробовані на підприємствах, які ми очолювали: Канівському сирзаводі та Канівському РЕМі. До них ні в кого питань немає. Все налагоджено, все працює, в людей гідні умови роботи, вони отримують хоро-ші зарплати, підприємства дають необхідний результат. Так буде і в Каневі. Гарантуємо.